Полезненська ЗОШ І-ІІІ ступенів - Історія села
Меню
Категорії розділу
Кошик
   Середа, 07.12.2016, 18:21
Вітаю Вас Гість
 
 Історія села

В селі відкрита нова середня школа; є клуб, бібліотека, відділення зв'язку, дитячий садок, контора, сільська рада. В 2005 році побудована капличка.

Жителі села займаються переважно сільським господарством. Лише декілька процентів жителів зайняті в промисловій, соціальній та освітній сфері діяльності. Село знаходиться неподалік райцентру, з яким воно сполучене маршрутним автобусом.

На території села створене ООО «Іскра», в якому задіяна більша частина жителів, крім того працюють і фермерські господарства. В селі немає державних торговельних точок, діють 3 приватні магазини. Приділяється увага благоустрою села – всі дороги заасфальтовано, село повністю газифіковано; кожен рік ведеться озеленення вулиць. До 60 – річчя визволення України від німецько – фашистських загарбників біля пам'ятника загиблим воїнам посаджено сквер.

Археологічні експедиції на території нашого району виявили поблизу с. Гіржево ( знаходиться в 2 км. від с. Полезне) поселення епохи мезоліту ( 10 – 8 тисяч років тому) і неоліту (V тисячоліття до н.е.), трипільську ( ІІІ тисячоліття до н.е.) і черняхівську ( ІІ – V ст.. н.е.) культуру.

Засноване с. Полезне наприкінці ХVІІІ ст. Архівні дані говорять, що в указах від 20 травня і по 10 червня 1796 року наказувалось землемірам нарізати земельний наділ під будівництво кам'яної церкви імені Іоанна Богослова і під будинок для церковнослужителя у слободі поміщика Івана Гросула у Богуславці на річці Кучурган. В цих документах є дані, що за три верстви від Богуславки лежить село Пологе, «дворів – 26, душ – 130».

Пологе – це перша назва нашого села. Вона походить від українського слова «пологи».

Сучасний тлумачний словник української мови так пояснює значення цього слова:  «Пологи» - степова рівнина, низовина, що полого, поступово спускається до берега річки».

І, дійсно, наше село розташоване на пологій горі, а будинки вулиці Набережної знаходяться недалеко від берега річки Кучурган.

Архівні документи свідчать, що в 1796 році поручик Іван Гросул – Топор купив 6 тисяч десятин землі у підполковника Арсенія Давидовича і 12 тисяч десятин у бригадира Василія Ланського по обидві сторони річки Кучурган. з цього  часу село, де нині смт Великомихайлівка, почало називатися Гросулове, а Пологе – Мале Гросулове, за прізвищем поміщика, якому вони належали.

Жив поміщик Гросул в с. Богуславка. Народилися в його сім'ї троє синів – Лев, Іван, Михайло. Сини виросли, потрібно було поділити їм землю, що і зробив батько у 1823 році. Наше село було передано в спадок Леву, і воно було переіменовано в Левове.

В кінці ХІХ століття с.Левове купив князь Абомеліхов, який жив в двоповерховому будинку в с. Гіржево, на території сучасного лісництва. Маючи 10 тисяч десятин землі князь виділив частині селян наділи в 1.25 десятин, а в кого не було і такого шматочка землі, ішли на поденщину, тобто 6 днів на тиждень працювали на панському полі. Дуже важко жилося бідноті, вони змушені були платити князю і за землі, і за сіножаті, і за хату. І за випас худоби. А землі у них були найгірші. З року в рік селянська біднота мріяла вибитись із злиднів, дістати землю. Але марно…

Лише з перемогою Великої Жовтневої революції, землю у панів забрали. В 1918 році встановили радянську владу. Почався розподіл землі, худоби, знарядь праці між селянами. Однак до повної перемоги справедливості було ще далеко.

Весною 1918 року села окупували  австро – німецькі війська. Повернувся князь Абомеліхов. І почалися грабунки, знущання, розправи, горе, сльози і кров.

Лише восени 1918 року було визволено нашу землю від чужинців.

А взимку цього ж року сюди ввійшли петлюрівці, які мечем і кнутом карали всіх « червоних» і тих, хто був з ними.

15 лютого 1920 року остаточно встановилась влада Рад. Приступили до обліку поміщицьких земель, підготовки списків безземельних селян для наділення їх землею.

В 1922 році почали створювати перші артілі, в які об'єднувались незаможні селяни. На території Левове було створено артіль «Червоний вулкан», який очолив голова Щербула Яків Іванович. На площі, на протилежній стороні від сучасної пошти, розміщалась контора, в бувшому будинку куркуля Андрусенка, якого з сім'єю було вислано з села. Ще одну сім'ю заможного селянина, як куркуля, велику, працьовиту з малими дітьми, не давши навіть провізії на дорогу, відправили по етапу, а в їх будинку створили кооперацію (магазин), який працював аж доки не був збудований новий сучасний.

Для оранки поля кооперувалися в кого коні, в кого плуг, а більшість орали коровами. Більшість громадян села тримали виноградники, де зараз побудовані будинки вище вулиці Виноградної. Поряд контори була кузня і клуб.

В 1923 році село Левове перейменували на Полезне. Деякі жителі села вважають, що ця назва походить від російського слова « полезно». Це слово в той час любив повторювати один із російських апаратників, присланих для підсилення місцевих партійних кадрів. Його вирази – « Это полезно», «Общий труд полезен», « Вступать в артель полезно» - назавжди запам'яталися людям, які проживали на той час на території нашого села. Ы коли Радянська влада почала перейменовувати села, то наше село назвали «Полезное».

Існує ще одна версія. Село названо Полезне від слова «поле». І, дійсно, вся територія села і місцевість навколо нього – цу безліса рівнина, рівний великий простір (поле), і тому назву вибрали відповідну до цього. Колгосп багатів. На ролях з'явилися перші трактори «Інтер» і «Форзон». На першому «Інтері» на поля виїхав Левицький Ємельян Трохимович. Не підставили від юнаків і полезненські дівчата. В 1932 році за кермо перших вітчизняних харківських тракторів ХТЗ сіли Ткаченко Марія Михайлівна, Коренко Євдокія Йосипівна, Фоменко Володимир.

Самовіддано працювали колгоспники, але в 1933 році почався черговий голод.

Голод торкнувся і нашого села, який переріс у жах, а газета мовчала, наче води в рот набрала. Такого голоду місцеві жителі не пам'ятали зроду.

А в цей час вимирали цілі сім'ї та цілі села. Вмирали самі роботящі люди. Хліб у селян забрали до крихти, навіть насіння. Активісти і уповноважені ходили по хатах і прискіпливо шукали, чи хтось не заховав зерно. Центральна влада дозволяла розстрілювати за сім колосків, навіть дітей з дванадцяти років. В сучасному будинку Полезненського клубу знаходилась чотирирічна школа. Голодних дітей годували «гарячими сніданками» з вареної лободи, кропиви і макуха.

Війна

1940 рік, багато, щасливо і радісно зажили люди в нашому краї. А на Заході вже клубочились хмари, готувалися ще страшніші випробування.

1941 рік на рідні землі сунула навала фашистських загарбників. Німці зайняли Фрасино, Богачево, Гіржево, а потім Полезне. Штаб загарбників був у клубі. Через три тижні німці пішли на захід, а прийшли румини. Румунська окупація тривала три роки. Штаб румун був в приміщенні В – Михайлівського воєнкомату. Замість колгоспу «Червоний вулкан» було створено «Руминське общество». Заставляли насильно працювати на себе місцевих жителів.

Непокірних карали жорстоко нагайкою, запирали в підвали. До сих пір існує вислів « тобі б румуна з нагайкою» не лінувався б.

Багато горя і страждань довелося пережити нашим людям під час окупації. Але скорити їх, зломити фашистам не вдалося. В кінці січня 1944 року на території між Василівкою і Трофимівкою було висаджено 8 парашутистів – десантників на чолі з командиром групи С.Д.Автеньєвим. Сюди входили комісар Буженко П.П., радистка М.Д. Чумак – Соколова. Вони були ядром в організації загону ім.. Котовського, який за короткий срок виріс до 224 чоловік.

З 25 січня по 11 квітня 1944 року партизанський загін провів ряд диверсійних операцій, внаслідок яких в повітря злетіло три ворожих залізничних ешелони, вбито 93 і поранено 62 фашистів, знищено паровоз, 51 вагон, 17 залізничних платформ, підірвано літак в с. Павлівці, дві танкетки, два військові склади. Та знайшовся зрадник і багато партизан, в тому числі учні Трофимівської школи були розстріляні 31 березня в Тираспольській тюрмі.

Початок 1944 року, квітень. Стояла рання, холодна весна. То сніг, то дощ, то мороз, то теплі дні. Цілковите бездоріжжя, непролазна багнюка.

Розгромлений, але ще сильний ворог відступав, хапаючись за кожен вигідний рубіж, огризаючись, як смертельно поранений звір. Відходячи, фашисти знищували за собою все, палили, висаджували в повітря, руйнували, молодь вивозили в Германію, більшість з них додому не повернулися.

 Вже чути канонаду боїв з боку Веселого Кута, з'явилися німці, а з ними добровольці, власівці – фашистські запроданці, поліцаї і зрадники, які ще гірше від фашистів знущалися над мирним населенням. 6 квітня над Полезне стояв шум і гам – верещали свині, ревли бики і корови, гелготали гуси, чувся плач жінок і дітей. Запроданці виганяли з дворів останнє. Молодь ховалася в підвали, ями, бо кого знаходили, забирали в етап.

В ніч на 17 квітня тяжкий бій розгорівся по лінії гарман – траса.

Жорстоким і запеклим був бій, та ніщо не могло втримати наступу радянських бійців. Вранці село Полезне звільнено від фашистів. Після бою Коренко Петро Михайлович, Усінов  Анатолій  Курбінідинович, Блаженко Надія Миколаївна знесли з гори загиблих радянських воїнів від гарману і поховали на полезненському кладовищі в дві братські могили, в одній 12, а в другій 8 бійців.

 А Гіржево ще було під фашистами майже тиждень.

Після війни в селі зведено пам'ятник воїнам, які віддали своє життя за наше щасливе майбутнє.

Полезне в післявоєнний період

Після війни важко прийшлося відбудовувати господарство. Бо в селі залишались майже одні вдови. Та сумлінна праця односельчан перемогла всі голодні й холодні часи. Двоє жителів села: Поліщук Семен та Смирна Віра були удостоєні урядової нагороди за сумлінний труд під час та після війни. Організовувались ланки для праці в полі, в парниках (нині плавні по праву сторону до мосту, як іти в Гіржево), будівельні бригади. Парники очолював Сладковський Василь, сумлінно трудились Поліщук Марія, Гаверська Ольга, Вдовиченко Віра, Смирна Віра, Городецька Анастасія, Барабаш Агафія та багато інших.

Колгосп носив різні назви: Соцреконструкція, ім..Чапаєва, ім..Шевченка, «Іскра». У відбудовчий період головами колгоспу були Борщ, Георгієнко,Дземба,Завойський, Голуб, Щипківський, Щербула, Кузмінський.

В селі була сільрада, яка знаходилася в будинку, де зараз мешкає Романюк Надія. Головами сільради були Смирний Т.І., Редькова, Овчиннікова, Лавренюк, Новиков, Москвичов, Глив'як Н.П.

Молодь розважалась в сільському клубі, який знаходився на площі посеред села, там була й колгоспна комора.

Освіта в селі

Назва Гіржевської школи походить від поміщика Гіржула, який проживав в будинках, де тепер знаходиться Гіржевське лісництво.

Приміщення школи до 1945 року розміщалося в двох будинках колишньої сторожки. Директором школи в той час був Літвіненко М.Д., вчителем молодших класів його дружина.

Перед самою війною в Гіржевську школу приїхали працювати Скліфасовська Ганна Миколаївна, Ревука Лідія Омелянівна, Дубина Віра Савелівна. В цей же час функціонувала школа в селі Бесарабка, де навчались до чотирьох класів, вчителював Черман П.І. та в селі Фрасино,  де працювала Тимків Марія Іванівна.

Чотирикласна школа в селі Гіржево функціонувала десь до п'ятдесятих років. А коли прийшов працювати директором школи Вербицький Іван Олексійович, до двох класних кімнат прибудували ще дві, коридор,учительську кімнату, бібліотеку. Перед війною та перші роки після Вітчизняної війни школу очолював Ліпніченко Микола Васильович. Тоді вона була ще семирічкою. В школі працювало 8 – 9 вчителів. Так вона існувала до 70 – х років, коли на подвір'ї добудували нове приміщення: 2 класи, спортзал, піонерську кімнату, пізніше шляхом народного будівництва – вчителями, батьками побудували їдальню вже під керівництвом директора Войнара Д.І.

Всі школи з класами – комплектами входили до Гаржевської восьмирічної школи, їх вчителі були членами педагогічного колективу цієї ж школи. До оголошення школи восьмирічкою в ній працювали люди творчої вдачі: Твориш Надія Іванівна, Соколова Любов Миколаївна, Христофорова Валентина Миколаївна, а пізніше Литвин Валентина Семенівна, Бондаренко Марія Федорівна,  Патрига Валентина Іванівна, Бурлак Ніна Радіонівна, Кліменко Василь Іванович, Дольова Тамара Миколаївна, Воронцова Євгенія Тарасівна, Загоренко Галина Федорівна, Федецький Микола Миколайович, Штейнберг Лев Овсійович та інші.

В часи роботи Гіржевської  семирічки працювала школа на чотири класи в селі Полезне. В ній в різні часи працювали вчителі: Іванов Петро Іванович, Колесникова Катерина Степанівна, Ластюк Раїса Константинівна, Войнар Марія Гаврилівна, Попова Людмила Іванівна, Чернятинська Галина Матвіївна.

В 1961 році Гіржевська школа стає восьмирічною, а з 90 – х років середньою новобудовою в селі Полезне. Тому з тих пір – Полезненська СЗШ. Будівництвом нової школи в селі Полезне опікувались директор школи Федецький М.М., Воронцова Є.Т., Гатало В.В., Годяк Т.В., Єрохіна Н.В., Колесников М.К. При школі того часу вже працював гуртожиток, який розташовувався в двох будинках. Там мешкали учні із сіл Богачево, Водяне, де закрили класи – комплекти. До школи прийшло нове поповнення молодих здібних різнофахових спеціалістів: Чумак Людмила Андріївна, Сахно Галина Іванівна, Гаверський Валерій Кирилович, Хрущ Людмила Віталіївна, Хребтієвська Тетяна Йосипівна, подружжя Колесникових та Цурканів, Тульба Лілія Миколаївна, Шелест Ірина Володимирівна, Ткачук Ірина Миколаївна, Стиранець Наталія Павлівна, Нікуленко Світлана Володимирівна, Федоренко Антоніна Степанівна, Цицик Ганна Леонідівна, Яворська Валентина Дмитрівна.

Життя продовжується, народжуються діти, ростуть онуки, приходять нові покоління, які ще довго будуть пам'ятати своїх земляків, що вчили їх та лікували, будували для них житло та ремонтували техніку, співали їм пісень, писали книги і безмежно любили свій край і своє село.

Видатні постаті нашого села

Завойський Леонід Іванович

Народився в 1917 році в селі Ольховка Ольхівського району Воронезької області. У 1923 році його сім'я переїзжає у Новоселівку Цебриківського району Одеської області. Після семирічки навчається в Одеському залізничному училищі, а потім працює машиністом – електриком .

У 1937 році призивається на дійсну строкову службу до лав Червоної Армії в м. Очаків Миколаївської області. У червні 1941 року стає на захист Батьківщини. Пройшов всю війну. За мужність і відвагу був нагороджений орденом  Бойового Червоного Прапора і медаллю «За оборону Ленінграду»

Після війни займає високі партійні посади.

З 1960 року працював 8 років головою колгоспу «Іскра» с. Полезне Великомихайлівського району. Показав себе як здібний керівник, організатор, дбайливий хазяїн, який вивів відсталий колгосп у мільйонери. Він горів своєю працею, колгосп був його сенсом життя, якому він віддавав всю енергію, свій час, любов і сили, і, коли це забрали у нього, залишилася пустота, яку він не зміг заповнити, а тому страждав важко й болісно. Леонід Іванович рано пішов з життя, але люди його будуть пам'ятати завжди.

Репетілов Микола Федорович

Народився в 1925 році в селі Гуляйполе Катеринопільського району Черкаської області. Після школи закінчив ФЗО №3 м.Києва і був направлений на роботу на авіаційний завод. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, вступив до лав Червоної Армії. Воював у протитанковому винищувальному батальйоні. Потрапив в полон. Побував в відомих німецьких таборах Бухенвальд і Пирмазенц, звідки здійснив втечу і потрапив до бійців народного опору Франції. Повернувся на Батьківщину 28 березня 1943 року і знову пішов на війну в складі 128 запасного полку. Перемогу зустрів за 47 кілометрів від Берліна, де лікувався в госпіталі. Микола Федорович нагороджений медаллю «За от вагу», орденом «Отечественной войны ІІ ст..», «За боевые заслуги», «За взятие Берлина»  та багатьма ювілейними медалями. Після війни переїхав до села Полезне, де і нині живе, має 3 дітей і виховує онуків та правнуків.

Гомонюк Володимир Никифирович

Народився в 1926 році в селі Богачево Великомихайлівського району Одеської області. У 1944 році забрали на фронт. Служив у 213 стрілецькому полку. Брав участь в Яссько – Кишинівській операції, тут був поранений. Про перемогу дізнався в Болгарії в місті Стара Загора. Після війни відбував строкову службу до 1950 року. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною» та ювілейними медалями. Після війни одружується і переїжджає до села Полезне, де і живе по цей час.

Блаженко Анатолій Миколайович

Народився 21 червня 1923 року . В 1930 році пішов до школи. В 1937 році після арешту батьків Анатолія було відправлено до інтернату.

Після школи працював на літейному заводі в місті Бровари. З 1941 по 1944 рік був в окупації. В березні 1944 року пішов на фронт. Воював в 93  Миргородській дивізії. Пройшов Румунію, Болгарію, Словенію, Угорщину та Австрію. Був нагороджений орденом Слави ІІІ степені, медалями «За взятие Будапешта», «За победу над Германией». Демобілізувався з війни в березні 1947 року. Після повернення додому пішов працювати в МТС Веселого Кута, потім шофером в Затишанській  автоколоні і автослюсарем в 5 Одеській. Після цього довгий час працював в колгоспі «Іскра». Тепер Анатолій Миколайович пенсіонер, має велику родину. Він шанована людина в селі, є частим гостем в школі як ветеран Великої Вітчизняної війни.

Воронова Євгенія Тарасівна

Народилася в 1936 році в селі Полезне Великомихайлівського району Одеської області. Закінчила Гіржевську семирічку, а потім – Великомихайлівську СЗШ. В 1955 році вступила до Ізмаїльського педагогічного інституту на заочне відділення. Пізніше перевелася до Одеського державного університету, який закінчила в 1961 році.

   З 1959 року і по цей час працює в Полезненській СЗШ вчителем української мови та літератури. Систематично виступає на сторінках районної газети на виховні теми та шанування рідної мови. Очолює громадське об'єднання вулиці імені Леніна. Має двох, виховує внуків та правнучку.

Федецький Микола Миколайович

Народився в 1939 році  на  Львівщині. Після війни батьків переселили в колишню Дрогобицьку область, де він  в 1955 році закінчив Журавнівську середню школу.

Працював на шахті в Донбасі.

З 1958 року проживає в смт Великомихайлівка. Після закінчення Одеського педагогічного інституту ім..Ушинського весь час працював учителем в Полезненській середній  школі. Нині пенсіонер. Завжди писав і пише вірші – ліричні і  гумористичні, веселі і сумні, бо за фахом учитель, а за покликанням – поет. Постійно друкується в районній газеті, зі своїми віршами виступає перед людьми. Випустив 6 збірок поезій.

Додіченко Віктор Григорович

Народився 29 вересня 1948 року в селі Водяне Великомихайлівського району Одеської області. Після закінчення Гіржевської восьмирічної школи в 1963 р. пішов навчатися на курси тракториста. В 1967 році пішов в армію, служив морським прикордонником на о.Сахалін. Після повернення пішов працювати в колгосп. Працював трактористом і комбайнером. За трудові успіхи був нагороджений в 1973 році орденом «Знак пошани», в 1977 – орденом Жовтневої революції. В 1997 році отримав звання «Ветеран праці». Віктор Григорович одружений, проживає в селі Полезне, має двох синів та трьох онуків. Він гарно співає та грає на баяні. Зараз знаходиться на заслуженому відпочинку, але завжди допомагає молодим механізаторам порадами і з задоволенням передає їм свої навики в роботі.

Терлецький Віктор Георгійович

Народився 13 травня 1948 року в селі Водяне в сім'ї колгоспників. Після закінчення Гіржевської восьмирічної школи в 1963 році пішов на курси трактористів. В 1967 році закінчив курси шоферів і пішов працювати в колгосп «Іскра». За важку працю був нагороджений багатьма почесними грамотами. В 1971 році  отримав орден «Знак пошани», а в 1991 році – звання «Ветеран праці». Віктор Георгійович  проживає в селі Полезне вже понад 40 років, одружений, має дітей, онуків та правнуків. Він завжди готовий допомагати тим, хто цього потребує.

Галущак Степан Михайлович

Народився 16 вересня 1948 року в селі Олеша  Тлумацького району Івано – Франківської області. В 1963 році закінчив школу та разом з сім'єю переїхав жити в Березівський район Одеської області. В 1967 році закінчив Березівське СПТУ №7 і отримав спеціальність тракториста і комбайнера вищого профілю. В 1968 році переїхав до нашого села, де і проживає сьогодні. Понад 30 років працював трактористом в колгоспі «Іскра». За високі показники в роботі був нагороджений багатьма грамотами, а в 1987 році – медаллю «За доблестный труд». З 1995 року керує власним фермерським господарством. Степан Михайлович одружений, має доньку, сина і трьох онуків. Завжди всім готовий допомогти порадою, поділитися досвідом і своїми навиками.

Годяк Тетяна Василівна

Народилася в 1954 році в місті Нікополі Дніпропетровської області. Мати – вчителька, а батько – головний інженер – конструктор машинобудівного заводу. З дитинства мріяла стати «вчителькою, як мама», працювати в сільській школі викладачем хімії і біології і мати трьох дітей – всі три мрії здійснилися після  після закінчення Мелітопольського педагогічного інституту. Спочатку працювала 3 роки в Степанівській ЗОШ І – ІІ ст.. Роздільнянського району Одеської області, а в 1980 році переїхала з сім'єю в село Полезне і працювала спочатку в Гіржевській восьмирічній школі, а потім в Полезненській ЗОШ І – ІІІ ст.. Педагогічний стаж – 32 роки. За свою роботу нагороджена почесним знаком «Відмінник освіти України». Тетяна Василівна і нині працює в нашій школі, навчає дітей і ділиться своїм досвідом роботи з молодими педагогами. Дуже любить співати, жартувати, розважати.

Щербула Олександр Андрійович

Народився 1962 року в селі Полезне Великомихайлівського району Одеської області. Закінчив Великомихайлівську середню школу №1. Працював лаборантом в цій школі. З 1980 по 1983 рік служив в армії в складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Має нагороди. Після служби в армії навчався в автодорожньому технікумі та Одеському педагогічному інституті ім..Ушинського, факультет фізичного виховання. З 1989р. – вчитель фізичного виховання середньої школи №1. Має вищу кваліфікаційну категорію. Шанована людина в селі, допомагає вчителям в патріотичному вихованні.

Репетілов Віталій Миколайович

5 березня 1964 року в селі Полезне. З 1971 по 1981 навчався в школі. Після школи навчався в Роздільнянському ДОСА

Форма входу
Пошук
Послухати музику
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Полезненська ЗОШ І-ІІІ ступенів © 2016